розлучений

РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. до розлучи́ти.

Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський);

Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В. Барка);

Люди, що скоро два роки були розлучені з сім'ями, тепер одержували від них листи (М. Шеремет);

// розлу́чено, безос. пред.

Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком (Марко Вовчок).

2. у знач. ім. розлу́чений, ного, ч. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.

Не треба також забувати, що є ціла категорія чоловіків, які через психічні властивості свої можуть бажати тільки жінок невільних, закоханих чи одружених, або в крайньому разі удів та розлучених (В. Підмогильний);

Шлюбний склад населення. Що це означає? В демографії під цим розуміють кількість чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі, холостяків і дівчат, розлучених та овдовілих (з наук.-попул. літ.).