1. Словник української мови в 11 томах

розлучений

РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлучи́ти.

Люди, що скоро два роки були розлучені з сім’ями, тепер одержували від них листи (Шер., В партиз. загонах, 1947, 95);

// розлу́чено, безос. присудк. сл.

Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком (Вовчок, І, 1955, 30).

2. у знач. ім. розлу́чений, ного, ч.; розлу́чена, ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.

Шлюбний склад населення. Що це означає? В демографії під цим розуміють кількість чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі, холостяків і дівчат, розлучених та овдовілих (Наука.., 10, 1971, 26).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучений — розлу́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. розлучений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити. || розлучено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. розлучений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлучи́ти. Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський); Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В. Словник української мови у 20 томах
  4. розлучений — Розлу́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)