розлучений
розлу́чений
-а, -е.
1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити.
|| розлучено, безос. присудк. сл.
2》 у знач. ім. розлучений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.
Джерело:
Великий тлумачний словник сучасної української мови
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- розлучений — розлу́чений дієприкметник Орфографічний словник української мови
- розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлучи́ти. Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський); Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В. Словник української мови у 20 томах
- розлучений — Розлу́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлучи́ти. Люди, що скоро два роки були розлучені з сім’ями, тепер одержували від них листи (Шер., В партиз. загонах, 1947, 95); // розлу́чено, безос. присудк. сл. Словник української мови в 11 томах