розлучатися

РОЗЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЛУЧИ́ТИСЯ, лучу́ся, лу́чишся, док., з ким — чим і без додатка,

1. Попрощавшись, іти від кого-небудь або розходитися в різні боки.

Дівчата розлучилися. Пріська пішла вправоруч до села. Марта постояла трохи, а тоді звернула вліворуч (Гр., І, 1963, 409);

Очі з-під кудлатої шапки глянули на нього пильно. А руку стиснув [коваль] дуже. Так і розлучилися (Головко, II, 1957, 17).

2. Переставати бути, жити разом, бачитися, зустрічатися і т. ін. з ким-небудь.

Ніколи Івась не розлучався з матір’ю: все було крутиться коло неї (Григ., Вибр., 1959, 123);

Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту … (Досв., Вибр., 1959, 126);

На білому ліжку найшов я свого найближчого приятеля .. Ми разом виростали, разом жили, боролися. Ніколи ні на хвилинку не розлучувалися в житті (Ірчан, II, 1958, 139);

// Поривати ділові, дружні і т. ін. стосунки з ким-небудь; припиняти зв’язки, взаємини з кимсь.

Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Хотк., І, 1966, 97);

Панотець його [наймита] ненавидів, а він так само панотця. Один одному заважав. Але нікому з них не прийшло на думку розлучитися (Март., Тв., 1954, 227).

3. Припиняти, розривати шлюб із ким-небудь.

Чи й, справді, не розлучиться мені з чоловіком? (Крим., Вибр., 1965, 378);

Бригадир запропонував Людмилі вийти за нього заміж, а з жінкою він пообіцяв розлучитися (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 181).

4. Покидати, залишати що-небудь (перев. близьке, дороге, звичне і т. ін.).

Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі — така вона скупа була, що ніколи зроду не розлучалася з тими скарбами (Вовчок, І, 1955, 358);

Потрапив Артемко в щорсівську дивізію ротним фельдшером і після того вже майже сорок років не розлучається з медициною (Хижняк, Килимок, 1961, 26);

Цей блискучий панич розлучився з безжурним порожнім життям, проміняв свою кар’єру на становище сільського крамаря! (Коцюб., І, 1955, 254).

◊ Душа́ з ті́лом розлуча́ється (розлучи́лася) чия, заст.— хтось помирає.

Вони знали, що в цю хвилину, коли душа Анта тільки-но розлучилася з тілом, не можна і не треба плакати (Скл., Святослав, 1959, 19);

Розлуча́тися (розлучи́тися) з життя́м — умирати.

Його повісили сірим світанком під жахливі крики цілої тюрми .. Молодий мрійник розлучився з життям під гуркіт і шал нашого протесту (Ю. Янов., II, 1958, 223).

5. перен. Переставати користуватися чим-небудь.

З того дня Яшко не розлучався з сопілкою. Навчився грати, і така вона люба йому (Головко, І, 1957, 131);

Не знаю, чи хто з моїх товаришів перечитав Успенського, але я через два роки з ним не розлучувався (Стеф., II, 1953, 14);

Командир полку, зустрічаючи Сагайду, не на жарт сварився на нього своїм кулаком. Сагайда давав слово скинути [кубанку] і … знову не міг розлучитися з нею (Гончар, І, 1954, 67);

// Відмовлятися від чого-небудь.

З мрією про своє письменство Юра розлучитися вже не міг (Смолич, II, 1958, 98).