розлучатися

РОЗЛУЧА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся і рідко РОЗЛУ́ЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЛУЧИ́ТИСЯ, лучу́ся, лу́чишся, док., з ким – чим і без дод.

1. Попрощавшись, іти від кого-небудь або розходитися в різні боки.

Дівчата розлучилися. Пріська пішла вправоруч до села. Марта постояла трохи, а тоді звернула вліворуч (Б. Грінченко);

Очі з-під кудлатої шапки глянули на нього пильно. А руку стиснув [коваль] дуже. Так і розлучилися (А. Головко).

2. Переставати бути, жити разом, бачитися, зустрічатися і т. ін. з ким-небудь.

Ніколи Івась не розлучався з матір'ю: все було крутиться коло неї (Грицько Григоренко);

Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту... (Олесь Досвітній);

На білому ліжку найшов я свого найближчого приятеля .. Ми разом виростали, разом жили, боролися. Ніколи ні на хвилинку не розлучувалися в житті (Мирослав Ірчан);

// Поривати ділові, дружні і т. ін. стосунки з ким-небудь; припиняти зв'язки, взаємини з кимсь.

Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Г. Хоткевич);

Панотець його [наймита] ненавидів, а він так само панотця. Один одному заважав. Але нікому з них не прийшло на думку розлучитися (Л. Мартович).

3. Припиняти, розривати шлюб із ким-небудь.

Чи й, справді, не розлучиться мені з чоловіком? (А. Кримський);

Бригадир запропонував Людмилі вийти за нього заміж, а з жінкою він пообіцяв розлучитися (М. Чабанівський).

4. Покидати, залишати що-небудь (перев. близьке, дороге, звичне і т. ін.).

Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі – така вона скупа була, що ніколи зроду не розлучалася з тими скарбами (Марко Вовчок);

Цей блискучий панич розлучився з безжурним порожнім життям, проміняв свою кар'єру на становище сільського крамаря! (М. Коцюбинський).

5. перен. Переставати користуватися чим-небудь.

З того дня Яшко не розлучався з сопілкою. Навчився грати, і така вона люба йому (А. Головко);

Не знаю, чи хто з моїх товаришів перечитав Успенського, але я через два роки з ним не розлучувався (В. Стефаник);

Командир полку, зустрічаючи Сагайду, не на жарт сварився на нього своїм кулаком. Сагайда давав слово скинути [кубанку] і .. знову не міг розлучитися з нею (О. Гончар);

// Відмовлятися від чого-небудь.

З мрією про своє письменство Юра розлучитися вже не міг (Ю. Смолич).

◇ Душа́ проща́ється (розлуча́ється) / попроща́лася (розлучи́лася) з ті́лом див. душа́;

(1) Розлучи́тися зі сві́том (з життя́м) – умерти.

[Таранець:] Горе та лихо, лихо та горе, одно за одним іде.., напада на чоловіка, душить його, а він не хоче розлучитись з світом (Г. Квітка-Основ'яненко);

Його повісили сірим світанком під жахливі крики цілої тюрми. Молодий мрійник розлучився з життям під гуркіт і шал нашого протесту (Ю. Яновський).