розлучення

РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с.

1. Те саме, що розлу́ка 1, 2.

[Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (Кроп., III, 1959, 84);

— Що ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка. — Така нам доля судилась … І вона співанками косичила їх розлучення (Коцюб., II, 1955, 315).

2. Припинення, розрив шлюбу.

Другого ранку Грицай поспішив до першої дільниці народного суду, щоб подати заяву про розлучення (Жур., Звич. турботи, 1960, 168);

Ознайомлення з судовими справами про розлучення робітників свідчить, що воно стало досить рідким явищем (Нар. тв. та етн., 2, 1957, 62).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучення — розлу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. розлучення — Одна з форм припинення шлюбу шляхом його юридичного розірвання. англ. divorce; нім. Scheidung f=, -en; угор. vállás; рос. развод. Словник із соціальної роботи
  3. розлучення — -я, с. 1》 Те саме, що розлука 1), 2). 2》 Припинення, розрив шлюбу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. розлучення — 1. розлука 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
  5. розлучення — РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (М. Кропивницький); – Що ж, йди, Іванку, – покірно обзивалась Марічка. – Така нам доля судилась... Словник української мови у 20 томах
  6. розлучення — Розлучення, розлучіння, -ня с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218, 213. Полонинка веселая лиш, до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена. Шух. І. 204. Словник української мови Грінченка