розлучення

Одна з форм припинення шлюбу шляхом його юридичного розірвання.

англ. divorce; нім. Scheidung f=, -en; угор. vállás; рос. развод.

Джерело: Словник із соціальної роботи на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. розлучення — розлу́чення іменник середнього роду Орфографічний словник української мови
  2. розлучення — -я, с. 1》 Те саме, що розлука 1), 2). 2》 Припинення, розрив шлюбу. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. розлучення — 1. розлука 2. це дія Словник чужослів Павло Штепа
  4. розлучення — РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (М. Кропивницький); – Що ж, йди, Іванку, – покірно обзивалась Марічка. – Така нам доля судилась... Словник української мови у 20 томах
  5. розлучення — РОЗЛУ́ЧЕННЯ, я, с. 1. Те саме, що розлу́ка 1, 2. [Орися:] Я швидш [швидше] переможу сором і глум, ніж розлучення з моїм сином! (Кроп., III, 1959, 84); — Що ж, йди, Іванку, — покірно обзивалась Марічка. Словник української мови в 11 томах
  6. розлучення — Розлучення, розлучіння, -ня с. Отдѣленіе своего скота изъ общаго стада осенью, послѣ окончанія пастьбы на полонинах. Шух. І. 218, 213. Полонинка веселая лиш, до розлученя, а як пішла худібонька, она засмучена. Шух. І. 204. Словник української мови Грінченка