розлучений
РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. до розлучи́ти.
Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський);
Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В. Барка);
Люди, що скоро два роки були розлучені з сім'ями, тепер одержували від них листи (М. Шеремет);
// розлу́чено, безос. пред.
Олеся стоїть у старій свитині, стоїть сама одна, розлучено її з чоловіком (Марко Вовчок).
2. у знач. ім. розлу́чений, ного, ч. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.
Не треба також забувати, що є ціла категорія чоловіків, які через психічні властивості свої можуть бажати тільки жінок невільних, закоханих чи одружених, або в крайньому разі удів та розлучених (В. Підмогильний);
Шлюбний склад населення. Що це означає? В демографії під цим розуміють кількість чоловіків і жінок, які перебувають у шлюбі, холостяків і дівчат, розлучених та овдовілих (з наук.-попул. літ.).
Словник української мови (СУМ-20)