розлучений

розлу́чений

-а, -е.

1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити.

|| розлучено, безос. присудк. сл.

2》 у знач. ім. розлучений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб.

Значення в інших словниках

1. розлучений — розлу́чений дієприкметник  Орфографічний словник української мови
2. розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлучи́ти. Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський); Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В.  Словник української мови у 20 томах
3. розлучений — Розлу́чений, -на, -не  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
4. розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлучи́ти. Люди, що скоро два роки були розлучені з сім’ями, тепер одержували від них листи (Шер., В партиз. загонах, 1947, 95); // розлу́чено, безос. присудк. сл.  Словник української мови в 11 томах