Великий тлумачний словник сучасної мови

розлучити

розлучи́ти

див. розлучати.

Великий тлумачний словник сучасної української мови

Значення в інших словниках

  1. розлучити — розлучи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
  2. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти.  Словник української мови у 20 томах
  3. розлучити — ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть..  Словник синонімів української мови
  4. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти.  Словник української мови в 11 томах
  5. розлучити — Розлучити, -ся см. розлучати, -ся.  Словник української мови Грінченка