розлучити

ВИЛУЧА́ТИ (про свійських тварин — виділяти зі стада), ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ, РОЗЛУЧА́ТИ розм. — Док.: ви́лучити, відокре́мити, розлучи́ти. Коло воріт молодиці чекали на череду, щоб вилучити ягнят (М. Коцюбинський); От череду уже женуть.. Корови да бики ревуть, Телят дівчата розлучають (Укр. поети-романтики..).

Значення в інших словниках

1. розлучити — розлучи́ти дієслово доконаного виду  Орфографічний словник української мови
2. розлучити — див. розлучати.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти.  Словник української мови у 20 томах
4. розлучити — РОЗЛУЧИ́ТИ див. розлуча́ти.  Словник української мови в 11 томах
5. розлучити — Розлучити, -ся см. розлучати, -ся.  Словник української мови Грінченка