розлучений — Орфографічний словник української мови

розлучений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до розлучити. || розлучено, безос. присудк. сл. 2》 у знач. ім. розлучений, -ного, ч.; розлучена, -ної, ж. Той (та), що розірвав (розірвала) шлюб. Великий тлумачний словник сучасної мови
розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. до розлучи́ти. Годилось потішить засмучену душу, розлучену з тілом (М. Коцюбинський); Застигла на місці з страху, при одній думці, що він же дороги не знає і тепер вони з ним надовго розлучені, можливо назавжди (В. Словник української мови у 20 томах
розлучений — Розлу́чений, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
розлучений — РОЗЛУ́ЧЕНИЙ, а, е. 1. Дієпр. пас. мин. ч. до розлучи́ти. Люди, що скоро два роки були розлучені з сім’ями, тепер одержували від них листи (Шер., В партиз. загонах, 1947, 95); // розлу́чено, безос. присудк. сл. Словник української мови в 11 томах