требувати

моск. вимагати

вимагати, вимогти, домагатися, домогтися, виправляти, виправити, повиправляти, допоминатися, допімнутися, жадати, зажадати, побажати, див. претендувати, упоминатися

Значення в інших словниках

1. требувати — тре́бувати дієслово недоконаного виду вимагати діал. требува́ти дієслово недоконаного виду мати потребу діал.  Орфографічний словник української мови
2. требувати — ТРЕБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., чого, рідко чим і без дод., діал. Потребувати, мати потребу. Його очі темніли, і груз топірець в землю. – Я не требую їхнею [їхньою] згодою (М. Коцюбинський); Дим'янчучка кричала Оришці услід: – Прийди завтра будза їсти!...  Словник української мови у 20 томах
3. требувати — I тр`ебувати-ую, -уєш, недок., перех., діал. Вимагати. II требув`ати-ую, -уєш, недок., чого, рідко чим і без додатка, діал. Потребувати, мати потребу.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. требувати — ПОТРЕБУВА́ТИ (відчувати нестачу чогось, необхідність у комусь, чомусь; мати необхідність у певних умовах для розвитку, здійснення тощо), ВИМАГА́ТИ, ЛЮБИ́ТИ, НУЖДА́ТИСЯ заст., розм., ТРЕБУВА́ТИ діал., ПОТРІБУВА́ТИ діал. Пан Бжеський потребував грошей (З.  Словник синонімів української мови
5. требувати — ТРЕ́БУВАТИ, ую, уєш, недок., перех., діал. Вимагати. — Ходімо знову до пана требувати настоящої [справжньої] волі (Мирний, IV, 1955, 186); Пожив так з півроку, прошу в батька на чоботи. Він: — А жалування? Коли вже воно буде тобі? Требуй! (Тесл., Вибр.  Словник української мови в 11 томах
6. требувати — Требува́ти, -бу́ю, -єш гл. 1) Пробовать, отвѣдывать. Борз. Сосниц. у. 2) Пробовать, пытаться, испытывать. Сосн. у. Розуму требую. Гол. II. 276. 3) — чо́го, чим. Нуждаться, имѣть необходимость въ чемъ. Вх. Зн. 70. Пана сі не бою, війтом не требую. Шух. І. 199.  Словник української мови Грінченка