Чиновник —
див. Служебник Архиєрейський
Словник церковно-обрядової термінології
чиновник —
[чиеноўниек] -ка, м. (на) -ков'і/-ку, мн. -кие, -к'іў
Орфоепічний словник української мови
чиновник —
рос. чиновник 1. Посадова особа, що є державним службовцем і має відповідний службовий ранг. 2. Переносно — людина, що ставиться до виконання своїх службових обов'язків як бюрократ.
Eкономічна енциклопедія
чиновник —
ЧИНО́ВНИК, а, ч. 1. Державний службовець певного рангу в дореволюційній Росії. [Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (М.
Словник української мови у 20 томах
чиновник —
чино́вник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
чиновник —
-а, ч. 1》 Державний службовець. 2》 перен. Людина, яка обмежується в якій-небудь справі формальним виконанням своїх обов'язків; формаліст, бюрократ.
Великий тлумачний словник сучасної мови
чиновник —
БЮРОКРА́Т (службова особа, яка, на шкоду суті, неухильно дотримується формальностей у справах, затягаючи їх розв'язання), ЧИНО́ВНИК зневажл., ЧИНУ́ША розм. зневажл., ЧИНОДРА́Л розм. зневажл., КАНЦЕЛЯРИ́СТ зневажл.; КРЮЧКОДЕ́Р розм. заст., КРЮЧО́К розм.
Словник синонімів української мови
чиновник —
ЧИНО́ВНИК, а, ч. 1. Державний службовець певного рангу в дореволюційній Росії і за кордоном. [Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Кроп.
Словник української мови в 11 томах