чиновник
ЧИНО́ВНИК, а, ч.
1. Державний службовець певного рангу в дореволюційній Росії і за кордоном.
[Панас:] Бідові у нас були чиновники: там такі були, що й з мертвого здеруть! (Кроп., І, 1958, 134);
Минуло небагато часу, з дверей митниці на ганок вийшов чиновник у зеленому мундирі (Рибак, Помилка.., 1956, 34);
Зінь-ківську школу закінчив я року 1903-го з свідоцтвом, що маю право бути поштово-телеграфним чиновником (Вишня, І, 1956, 7).
2. перен. Людина, яка обмежується в якій-небудь справі формальним виконанням своїх обов’язків.
Щоб якийсь там чиновник од науки вичитував нотації самому Федорові Іполитовичу Шостенкові? .. Подібного він не стерпить! (Шовк., Людина.., 1962, 283).
Словник української мови (СУМ-11)