ікона —
[ікона] -ние, д. і м. -н'і
Орфоепічний словник української мови
ікона —
іко́на іменник жіночого роду
Орфографічний словник української мови
ікона —
-и, ж. Живописне, мозаїчне або рельєфне зображення Бога чи святого, якому поклоняються віруючі; образ.
Великий тлумачний словник сучасної мови
ікона —
У візантійському та сх.-християнському мистецтві сакральний образ (мальований переважно на дерев'яній дошці), на якому зображено постаті св., біблійні та літургійно-символічні сцени.
Універсальний словник-енциклопедія
ікона —
хоч карти́ну малю́й з кого і без додатка. Хтось дуже гарний, вродливий і т. ін. Молодий (хлопець). А гарний — хоч картину малюй (І.
Фразеологічний словник української мови
ікона —
ІКО́НА (зображення Бога або святого, якому поклоняються), О́БРАЗ, БОГИ́ тільки мн.; БОГОМА́З (ремісничої роботи). Багато на покуті ікон було розмальованих (Марко Вовчок); Лампадка ледве блимала у кутку перед образами (І.
Словник синонімів української мови
ікона —
ІКО́НА, и, жін. Живописне, мозаїчне або рельєфне зображення бога або святого, якому поклоняються віруючі; образ. Багато на покуті ікон було розмальованих (Марко Вовчок, VI, 1956, 244); Літній чоловік став перед чудовною іконою, молиться, б’є поклони...
Словник української мови в 11 томах
ікона —
(грец. — образ) Канонічне зображення божеств і святих на дерев'яній дошці або інших матеріалах, яке отримувало сакральне значення.
Архітектура і монументальне мистецтво
ікона —
Іко́на, -ни ж. Икона, образъ. Загадай дурному Богу молиться, він і ікони поб'є. Ном. № 6575.
Словник української мови Грінченка