Ніс

Ніс, Но́са, Но́сові (прізв.)

∗∗∗

Ніс, но́са, но́сові, на но́сі; носи́, -сі́в

Значення в інших словниках

1. ніс — діставати носа : «вислухувати догани» [ IV, 485] (порівняй розмовне дістати по носі «те саме» з якогось дістати пштичок в ніс) [ОГ]  Словник з творів Івана Франка
2. ніс — ніс іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
3. ніс — жм. нюх, нюхало, (кирпатий) кирпа, (пияцький) д. кушка; (слона) хобот; (птахів) дзьоб; (судна) р. прова, мор. бак; носик, носище, носяра.  Словник синонімів Караванського
4. ніс — Дзьоб, кандзюба, кибич (ірон. про горбатий ніс), кирпа, кирпочка, клонц (діал.), клювак, клюн, копил, носик, носюра, нося (дит.), носяка, носяра, нюхалка, нюхало, рохкало, сопай (у загадці), сопун (т.с.), хрюкало, шнобель Фразеологічні синоніми: козак Нюхайлик (у загадці); свиняче рило  Словник синонімів Вусика
5. ніс — носа, ч. 1》 Орган нюху у вигляді виступу над ротом із дихальними шляхами на обличчі людини, морді тварини. Витикати носа. Водити за ніс. Дерти носа. Лишати з носом — обдурювати кого-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
6. ніс — НІС, но́са, ч. 1. Орган нюху у вигляді виступу над ротом з дихальними шляхами на обличчі людини, морді тварини. Здоровий сам [Лев], кудлата грива, На пиці широченний ніс (Л. Глібов); Пил набився їй у ніс, у вуха і навіть у рот (І.  Словник української мови у 20 томах
7. ніс — ніс: ◊ квач зроби́ти з носа → квач ◊ ку́рися тобі́ з-під но́са → куритися ◊ ма́ти му́хи в но́сі → муха ◊ му́ха на ніс сі́ла → муха ◊ ніс на ґвінт гордо (ст) ◊ ніс на ґвінт спусти́ти стати сумним, невеселим...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
8. ніс — Задер ніс, що й коцюбою не дістанеш. Про дуже гордого. За ніс його водить. Верховодить ним. Слухається, мов дитина. Не пхай носа до крилоса, бо в крилосі б'ють по носі. Не мішайся у несвоє діло. Дяки не люблять, як хто мішається до крилоса.  Приповідки або українсько-народня філософія
9. ніс — син. бушприт, дюндель, нюхало, нюхальник, рубильник, сопатка, шнобак, шнобель, флюгер, хобот, хрюндель, штуцер. алкоголіка: слива.  Словник жарґонної лексики української мови
10. ніс — (аж) закрути́ло в но́сі кому і без додатка, безос. Що-небудь не сподобалося комусь, неприємно вразило когось. — Зараз народ почне ділити панське майно. Що, Корнію, чи в носі закрутило? — Анітрохи!...  Фразеологічний словник української мови
11. ніс — ДЗЬОБ (покрита рогівкою ротова частина у птахів і деяких тварин), НІС, ДЗЮБ рідше. На хату сів чорногуз і закалатав своїм довгим дзьобом (М.  Словник синонімів української мови
12. ніс — НІС, но́са, ч. 1. Орган нюху у вигляді виступу над ротом з дихальними шляхами на обличчі людини, морді тварини. Здоровий сам [Лев], кудлата грива, На пиці широченний ніс (Гл., Вибр., 1951, 132); Пил набився їй у ніс, у вуха і навіть у рот (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
13. ніс — Ніс, носа м. 1) Носъ. носом закрути́ти. Быть недовольнымъ, выражать неудовольствіе. Та й закрутив же носом наш Кузьма Трохимович, неначе тертого хріну понюхав! З біса бо йому досадно стало. Кв. І. 149. ніс під себе. Сконфузиться, оробѣть.  Словник української мови Грінченка