апостроф —
[апостроф і апостроф] -фа, м. (на) -ф'і, мн. -фие, -ф'іў
Орфоепічний словник української мови
апостроф —
-а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного.
Великий тлумачний словник сучасної мови
апостроф —
АПО́СТРО́Ф, а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного, а також на місці пропущеного голосного. Щоб уникнути збігу двох голосних, у своїй фразі “Всіх панів до 'дної ями”...
Словник української мови у 20 томах
апостроф —
апостро́ф (грец. απόστροφος, букв. – відвернений, звернений на бік) знак, яким в українській мові відокремлюють йотовані від губних та «р» (напр., м’яч, п’ять); в інших мовах ставиться замість пропущеної голосної (напр., Жанна д’Арк).
Словник іншомовних слів Мельничука
апостроф —
АПО́СТРО́Ф, а, ч. Знак у вигляді коми, який ставиться вгорі після приголосного перед йотованим для позначення твердої вимови приголосного (напр.: Лук’ян; Мар’яна; бур’ян; в’янути; п’ять та ін.), а також на місці пропущеного голосного (напр.: "Всіх панів до ’дної ями" — П. Тичина).
Словник української мови в 11 томах