відносити

Відно́сити, -но́шу, -но́сиш; відно́сь, -но́сьмо, -но́сьте; відне́сти́, -несу́, -несе́ш, -су́ть; відні́с, -несла́, -несли́; відні́сши

Значення в інших словниках

1. відносити — (теоретично встановлювати спільність одного з іншим) зараховувати що до чогось, пов'язувати, прив'язувати, (штучно) пришивати, прищіпати, книжн. асоціювати// пришивати білими нитками; (з місця на місце) відносити, розм. затаскувати.  Словник синонімів Полюги
2. відносити — відно́сити дієслово недоконаного виду доставляти кудись; зараховувати кого-, що-небудь до когось, чогось відноси́ти дієслово доконаного виду закінчити носити  Орфографічний словник української мови
3. відносити — Заносити, (куди) носити, доставляти; (позичене) віддавати, повертати; (трохи) віддаляти; (до числа) зараховувати, записувати, клясифікувати як.  Словник синонімів Караванського
4. відносити — I віднос`ити-ошу, -осиш, док. Закінчити носити. II відн`осити-ошу, -осиш, недок., віднести, -су, -сеш; мин. ч. відніс, -несла, -несло; мн. віднесли; док., перех. 1》 Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. відносити — ВІДНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що, розм. Закінчити, перестати носити. – Відносила вона [баба] вже своє, дитино!.. Вже більш не понесе! – з слізьми в очах каже жінка (М. Коцюбинський). ВІДНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ВІДНЕСТИ́, су́, се́ш; мин.  Словник української мови у 20 томах
6. відносити — відно́сити (рідше кла́сти) за (на) раху́нок кого, чого. Вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь. Він став скритним і замкнутим. В сім’ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М.  Фразеологічний словник української мови
7. відносити — ВІДДАВА́ТИ (давати назад узяте, позичене, привласнене, належне), ВЕРТА́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ, ВІДНО́СИТИ, ЗВЕРТА́ТИ рідше. — Док.: відда́ти, верну́ти, поверну́ти, віднести́, зверну́ти. — Багато (товарів)..  Словник синонімів української мови
8. відносити — ВІДНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ВІДНЕСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. відні́с, несла́, ло́; мн. віднесли́; док., перех. 1. Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь. Я щодня пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
9. відносити — Відносити, -шу, -сиш сов. в. віднести, -су, -сеш, гл. Относить, отнести. Звелів царь віднести дітей у церкву на ніч. Чуб. Я приносив, а відносити тобі вже черга. Чуб.  Словник української мови Грінченка