відносити

ВІДНОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що, розм.

Закінчити, перестати носити.

– Відносила вона [баба] вже своє, дитино!.. Вже більш не понесе! – з слізьми в очах каже жінка (М. Коцюбинський).

ВІДНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ВІДНЕСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. відні́с, несла́, ло́; док., кого, що.

1. Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь.

Я щодня пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (М. Коцюбинський);

Я тебе, вірная, аж до хатиноньки Сам на руках однесу (М. Старицький);

Щасливий я не тим, що маю квіти, А тим, що є кому їх віднести! (Л. Дмитерко).

2. Повертати, віддавати комусь що-небудь позичене, тимчасово взяте.

Нам з Мартою шкода було односити таку гарну книжку так скоро (Панас Мирний);

– Добридень вам, Мотре! А куди йдете? .. – До куми! Відношу борщ, що позичала (М. Коцюбинський).

3. Переміщати, пересувати що-небудь своїм рухом (про вітер, течію і т. ін.).

Вітер подихав проти неї і геть односив назад Катрин нестямний лемент (Панас Мирний);

І не відчула [Оля], як тиха, зрадлива течія почала непомітно відносити її вбік (Л. Юхвід);

// безос.

Дівчина .. знов налягла на жердину, і її одразу віднесло потоком далі (О. Гончар).

4. перен. Вважати кого-, що-небудь належним або стосовним до когось, чогось.

Ніколи досі ті думки не чіпали мене глибоко, та й ніколи не відносив я їх до власної особи (М. Коцюбинський);

Чи можна до народної творчості віднести твори тої чи іншої людини, які не мають високої художньої цінності? (із журн.);

// Пов'язувати з певним періодом.

Багато дослідників відносять кінцевий період розвитку Трипілля не до мідного, а до бронзового віку (з наук. літ.).

◇ Відда́ти (віднести́) миша́м на сніда́нок (на сні́дання) див. віддава́ти;

(1) Відно́сити (рідше кла́сти) на (за) раху́нок кого, чого – вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь.

Стара їмость і чоловік клали все то [те] на рахунок вагітності, і Маруся не розчаровувала їх (Г. Хоткевич);

Він став скритним і замкнутим. В сім'ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М. Ю. Тарновський);

Перевищення норм природних втрат не варто відносити за рахунок прибутків (з газ.).

Значення в інших словниках

1. відносити — (теоретично встановлювати спільність одного з іншим) зараховувати що до чогось, пов'язувати, прив'язувати, (штучно) пришивати, прищіпати, книжн. асоціювати// пришивати білими нитками; (з місця на місце) відносити, розм. затаскувати.  Словник синонімів Полюги
2. відносити — відно́сити дієслово недоконаного виду доставляти кудись; зараховувати кого-, що-небудь до когось, чогось відноси́ти дієслово доконаного виду закінчити носити  Орфографічний словник української мови
3. відносити — Заносити, (куди) носити, доставляти; (позичене) віддавати, повертати; (трохи) віддаляти; (до числа) зараховувати, записувати, клясифікувати як.  Словник синонімів Караванського
4. відносити — I віднос`ити-ошу, -осиш, док. Закінчити носити. II відн`осити-ошу, -осиш, недок., віднести, -су, -сеш; мин. ч. відніс, -несла, -несло; мн. віднесли; док., перех. 1》 Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь.  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. відносити — відно́сити (рідше кла́сти) за (на) раху́нок кого, чого. Вважати що-небудь причиною чогось, пояснювати чимсь. Він став скритним і замкнутим. В сім’ї це помічали і відносили на рахунок особливої пристрасті до науки (М.  Фразеологічний словник української мови
6. відносити — ВІДДАВА́ТИ (давати назад узяте, позичене, привласнене, належне), ВЕРТА́ТИ, ПОВЕРТА́ТИ, ВІДНО́СИТИ, ЗВЕРТА́ТИ рідше. — Док.: відда́ти, верну́ти, поверну́ти, віднести́, зверну́ти. — Багато (товарів)..  Словник синонімів української мови
7. відносити — Відно́сити, -но́шу, -но́сиш; відно́сь, -но́сьмо, -но́сьте; відне́сти́, -несу́, -несе́ш, -су́ть; відні́с, -несла́, -несли́; відні́сши  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
8. відносити — ВІДНО́СИТИ, о́шу, о́сиш, недок., ВІДНЕСТИ́, су́, се́ш; мин. ч. відні́с, несла́, ло́; мн. віднесли́; док., перех. 1. Несучи кого-, що-небудь, доставляти кудись або кому-небудь. Я щодня пишу і щодня сам одношу листи в поштову скриньку (Коцюб.  Словник української мови в 11 томах
9. відносити — Відносити, -шу, -сиш сов. в. віднести, -су, -сеш, гл. Относить, отнести. Звелів царь віднести дітей у церкву на ніч. Чуб. Я приносив, а відносити тобі вже черга. Чуб.  Словник української мови Грінченка