дзюрити —
ДЗЮРИ́ТИ, и́ть, недок., розм. Текти, витікати тонким струменем, струмком. Густе молоко дзвінко дзюрить в дійницю та затікає теплим струмочком аж на рукав (Коцюб., II, 1955, 324); Трьома струмцями піт з його дзюрив (Граб., І, 1959, 332).
Словник української мови в 11 томах
дзюрити —
Дзюрити, -рю, -риш гл. Течь тонкой струей. Рудч. Чп. 247. Кров дзюрить, булькотить з спини. Ном. № 8173. Рудч. Чп. 247. Так за шию й дзюрить. О. 1862. VI. 57.
Словник української мови Грінченка