дисидент —
дисиде́нт іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
дисидент —
Людина, яка виступає проти політичної організації через непогодження з її ідеологією. Вперше дисиденти сформувалися у структурі релігії і церкви. Віруючі, які були противниками пануючої течії або інститутів церкви, дістали назву дисидентів.
Словник із соціальної роботи
дисидент —
(від лат. dissidens — незгодний) інакодумець, який виступає проти панівної у країні чи суспільстві ідеології, суспільного ладу
Словник іншомовних соціокультурних термінів
дисидент —
[диесиедент] -нта, м. (на) -нтов'і/ -н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў
Орфоепічний словник української мови
дисидент —
-а, ч. 1》 Особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами панівної церкви; віровідступник. 2》 Той, хто не згодний з ідеологією, пануючою в країні, суспільстві; інакомислячий.
Великий тлумачний словник сучасної мови
дисидент —
Єретик, перекидько, перекинчик, іншодум, іншовір, див. ренегат, бунтар
Словник чужослів Павло Штепа
дисидент —
дисиде́нт [від лат. dissidens (dissidentis) – незгодний] 1. В країнах Західної Європи особа, релігійні погляди якої розходяться з догматами пануючої церкви. 2. Відступник.
Словник іншомовних слів Мельничука
дисидент —
ВІРОВІДСТУ́ПНИК (людина, що відреклася від своєї віри, релігії), ВІДСТУ́ПНИК, БОГОВІДСТУ́ПНИК, РЕНЕГА́Т, ДИСИДЕ́НТ, ПЕРЕ́ВЕРТЕНЬ, НЕДО́ВІРОК (той, хто зрікшись своєї віри, прийняв іншу); ЄРЕТИ́К (людина, що відійшла від догм панівної релігії).
Словник синонімів української мови
дисидент —
ДИСИДЕ́НТ, а, ч., заст. Віровідступник. Замість віротерпимості до дисидентів інтереси країни твердо висунули на порядок денний релігійну унію (Ле, Наливайко, 1957, 26).
Словник української мови в 11 томах