дуб’я —
ДУ́Б’Я, я, с. Збірн. до дуб 1. Як узяв той ведмідь дуб’я трощити; такі дуби вергає, що по півтора обіймища! (Укр.. казки, 1951, 179); Страшенне дуб’я гордо повиганяло свої голови вгору, широко розпросторило гілки на всі боки (Мирний, IV, 1955, 315).
Словник української мови в 11 томах