душогуб —
душогу́б іменник чоловічого роду, істота розм.
Орфографічний словник української мови
душогуб —
див. УБИВЦЯ.
Словник синонімів Караванського
душогуб —
-а, ч., розм. 1》 Злочинець, який вдається до вбивства, розбою, лиходійства. 2》 Уживається як лайливе слово. 3》 Кат.
Великий тлумачний словник сучасної мови
душогуб —
ДУШОГУ́Б, а, ч., розм. 1. Злочинець, який вдається до вбивства, розбою, лиходійства. І хто би був подумав, що він душогуб! Такий тихий та смирний… (Фр., IX, 1952, 119); Виявляється, що цей хаджі — душогуб.
Словник української мови в 11 томах
душогуб —
Душогуб, -ба м. = душогубець.
Словник української мови Грінченка