колючий

Колю́чий, -ча, -че; -лю́чі, -чих

Значення в інших словниках

1. колючий — ко́лючий прикметник яким колють; гострий колю́чий прикметник який може колотися; дошкульний  Орфографічний словник української мови
2. колючий — (гострий) ШПИЧАКУВАТИЙ; (дотеп) П. ущипливий, дошкульний, їдкий, уїдливий, щипучий; (погляд) гострий, пронизливий; колький, колющий. зап., який коле, здатний <�звиклий> колоти, колій, (спис) шпигучий, кілкий, колючий, (- зброю) кинджальний, шпичастий, кн. колольний.  Словник синонімів Караванського
3. колючий — I вустюкуватий, голчастий, їжакатий, їжакуватий, їжачкуватий, колючезний, колюченький, колючкуватий, костричуватий, наїжачений, накостричений, ощетинений, устюкуватий, шпичакуватий, щетинистий Фразеологічні синоніми: з колючками; колючий, як акація...  Словник синонімів Вусика
4. колючий — I кол`ючий-а, -е. 1》 Який може колоти і колотися (у 1 знач.). || Який має колючки; з колючками. || Який викликає почуття болю, що нагадує укол (про мороз, вітер і т. ін.). 2》 перен. Який дошкуляє; дошкульний. || Проникливо гострий (про очі, погляд).  Великий тлумачний словник сучасної мови
5. колючий — КОЛЮ́ЧИЙ, а, е. 1. Який може колоти і колотися (у 1 знач.). Рука його .. раптом наткнулась на шершаву колючу бороду (М. Коцюбинський); Настя спритно сковзнула вздовж колючих снопів, що пахтіли сонцем і степом (З.  Словник української мови у 20 томах
6. колючий — метну́ти очи́ма (о́ком) на кого—що, куди. Швидко глянути на кого-, що-небудь, кудись. Од несподіванки й крику люди здригнулись в тривозі і метнули очима угору (М. Коцюбинський); Вихор метнув оком на чепурний садок (В. Кучер). метну́ти колю́чі о́чі.  Фразеологічний словник української мови
7. колючий — В'Ї́ДЛИВИЙ (УЇ́ДЛИВИЙ) (який любить вразити словом, дошкулити докором, насмішкою; який виражає образу), УЩИ́ПЛИВИЙ (ВЩИ́ПЛИВИЙ), КОЛЮ́ЧИЙ, ДОШКУ́ЛЬНИЙ, З'Ї́ДЛИВИЙ діал.  Словник синонімів української мови
8. колючий — КО́ЛЮЧИЙ, а, е. 1. Яким колють, проколюють кого-, що-небудь. Отруйних риб поділяють на активно— і пасивно-токсичних. Перші озброєні особливим колючим апаратом, сполученим із отруйними залозами, який риба застосовує для самозахисту (Наука.., 7, 1956, 27).  Словник української мови в 11 томах
9. колючий — Колючий, -а, -е 1) Колючій. І стежечка, де ти ходила, колючим терном поросла. Шевч. 387. 2) Легко раскалывающійся. Дуб колючіший, ніж грушина. Волч. у. 3) Гѣзкій. Мужича правда єсть колюча, а панська на всі боки гнуча. Котл. Ен.  Словник української мови Грінченка