кукіль —
кукі́ль іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
кукіль —
І заст. кукуль 1. Верхній головний убір великосхимника, що являє собою покривало, яке надівають поверх камилавки; каптур; апостольник; 2. Частина колобука, що являє собою покривало, яке обтягує камилавку й спадає на спину трьома довгими кінцями; розм. намітка
Словник церковно-обрядової термінології
кукіль —
-колю, ч. Бур'ян родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітками й отруйним насінням; росте серед хлібних злаків.
Великий тлумачний словник сучасної мови
кукіль —
КУКІ́ЛЬ, ко́лю, ч. 1. Трав'яниста рослина родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітками. Хома журився, Що .. кукіль у просі зародився (Л.
Словник української мови у 20 томах
кукіль —
Рослина родини гвоздикових; росте на полях і луках; квітки пурпурово-бузкові, насіння отруйне.
Універсальний словник-енциклопедія
Кукіль —
див. Кукіль, Стефан Іванович
Філософський енциклопедичний словник
кукіль —
КУКІ́ЛЬ, ко́лю, ч. (Agrostemma L.). Бур’ян родини гвоздикових із темно-рожевими, зрідка білими квітками й отруйним насінням; росте серед хлібних злаків. Хома журився. Що.. кукіль у просі зародився (Бор., Тв.
Словник української мови в 11 томах