луб’я —
ЛУ́Б’Я, я, с. Те саме, що луб 2. — Треба буде драбини новим луб’ям пообтягати (Фр., І, 1955, 52). ◊ Старе́ лу́б’я, фам., зневажл. — про стару людину. Ще старе луб’я й на вулицю піде вкупі з парубками (Н.-Лев., IV, 1956, 218); — Жило б, старе луб’я, коли .
Словник української мови в 11 томах