луб’я

ЛУ́Б’Я, я, с. Те саме, що луб 2.

— Треба буде драбини новим луб’ям пообтягати (Фр., І, 1955, 52).

◊ Старе́ лу́б’я, фам., зневажл. — про стару людину.

Ще старе луб’я й на вулицю піде вкупі з парубками (Н.-Лев., IV, 1956, 218);

— Жило б, старе луб’я, коли .. зодягнене, не голодне й не холодне… Так ні! Ще й кирпу гне… (Мирний, І, 1949, 397).

Значення в інших словниках

1. луб’я — Лу́б’я, -б’я, -б’ю, -б’ям  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)