луб’яний

ЛУБ’ЯНИ́Й, а́, е́. Прикм. до луб.

Клітини, що розташовані в лубові, називаються луб’яними волокнами (Практ. з анат. рослин, 1955, 86);

До школи входить кільканадцять парубків з дрючками, луб’яними звитками (Фр., IX, 1952, 176);

// Який містить у собі волокно — луб.

Волокна луб’яних рослин містяться глибоко в корі (Техн. культ., 1956, 186);

// Вигот. з лубу.

На вишневій гіллячці висіла луб’яна козубенька (Н.-Лев., І, 1956, 475);

На жовтій луб’яній дошці парували варені лини та окуні (Збан., Переджнив’я, 1960, 173);

// перен. Схожий на луб; негнучкий, невправний.

Он пан той не з наших, і язик у нього луб’яний, мовляли, а він і того звичаю навчив (Барв., Опов., 1902, 368).

Словник української мови (СУМ-11)