луб’яний
ЛУБ’ЯНИ́Й, а́, е́. Прикм. до луб.
Клітини, що розташовані в лубові, називаються луб’яними волокнами (Практ. з анат. рослин, 1955, 86);
До школи входить кільканадцять парубків з дрючками, луб’яними звитками (Фр., IX, 1952, 176);
// Який містить у собі волокно — луб.
Волокна луб’яних рослин містяться глибоко в корі (Техн. культ., 1956, 186);
// Вигот. з лубу.
На вишневій гіллячці висіла луб’яна козубенька (Н.-Лев., І, 1956, 475);
На жовтій луб’яній дошці парували варені лини та окуні (Збан., Переджнив’я, 1960, 173);
// перен. Схожий на луб; негнучкий, невправний.
Он пан той не з наших, і язик у нього луб’яний, мовляли, а він і того звичаю навчив (Барв., Опов., 1902, 368).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- луб’яний — Луб’яни́й, -на́, -не́ Правописний словник Голоскевича (1929 р.)