любка —
лю́бка 1 іменник жіночого роду, істота кохана дівчина або жінка розм. лю́бка 2 іменник жіночого роду рослина
Орфографічний словник української мови
любка —
I -и, ж., розм. 1》 Кохана дівчина або жінка. || Коханка. 2》 Пестливе або фамільярне звертання до дівчини або жінки. II -и, ж. Рослина родини зозулинцевих, молоде коріння якої використовується в медицині.
Великий тлумачний словник сучасної мови
любка —
ЛЮ́БКА¹, и, ж., розм. 1. Кохана дівчина або жінка. Впадаю коло любки: “Та не бійся! Та не журися! Та ти ж моє серденько!” (Марко Вовчок); Зрадила ж Хому його любка, дівчина, до якої ходив він (В.
Словник української мови у 20 томах
любка —
Багаторічна рослина родини зозулинцевих; в Україні 2 види: л. дволиста та л. зеленоцвіта; л. дволиста має стебло з двома відземними листками і білими запашними квітками, зібраними в китицю; росте у світлих лісах; потребує охорони.
Універсальний словник-енциклопедія
любка —
ЛЮ́БКА¹, и, ж., розм. 1 Кохана дівчина або жінка. Впадаю коло любки: "Та не бійся! Та не журися! Та ти ж моє серденько!" (Вовчок, VI, 1956, 276); — Кинув я наймитування. Домовилися з моєю любкою — засилаю сватів… (Збан., Сеспель, 1961, 264); *Образно.
Словник української мови в 11 томах
любка —
Любка, -ки ж. 1) Милая, дорогая. Ой мамко любко! моя мамочко! Ном. № 7837. 2) Возлюбленная. Добри-вечір, мила, добривечір, любко! Чуб. V. 139. Оженися, мій синочку, візьми собі любку, цілуй її, милуй її, як голуб голубку. Чуб. V. 32. 3) раст.
Словник української мови Грінченка