машталір —
машталі́р іменник чоловічого роду, істота візник арх.
Орфографічний словник української мови
машталір —
-а, ч., заст. Конюх, кучер.
Великий тлумачний словник сучасної мови
машталір —
А, ч., заст. Візник. Вологою гіркою сполощем кришталі, поки махне рукою байдужий машталір. (ЗД: 137).
Словник поетичної мови Василя Стуса
машталір —
МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник. Мій машталір, в'їхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (О. Стороженко); Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Олійник).
Словник української мови у 20 томах
машталір —
ВІЗНИ́К (людина, яка править кіньми звичайно у найманій підводі, найманому екіпажі), КУ́ЧЕР, ПОГО́НИЧ, ЛОМОВИ́К (той, хто перевозить важкі вантажі); БИНДЮ́ЖНИК (БЕНДЮ́ЖНИК) розм. (той, хто перевозить вантажі на биндюгах); ХУ́РЩИК розм., ВІЗНИ́ЦЯ заст.
Словник синонімів української мови
машталір —
МАШТАЛІ́Р, а, ч., заст. Візник. Мій машталір, в’яхавши на двір, поминув мазанку і зупинив коней біля рубленої хати (Стор., І, 1957, 225); Дрібно цокотять по брукові колеса відкритого ландо, туго натягує віжки машталір (М. Ол., Леся, 1960, 94).
Словник української мови в 11 томах
машталір —
Машталір, -ра м. Конюхъ; кучеръ.
Словник української мови Грінченка