наріжник —
нарі́жник іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
наріжник —
-а, ч. 1》 На дахові – верхня частина крокви, де з'єднуються під кутом два бруси. 2》 діал. Ріг (будинку).
Великий тлумачний словник сучасної мови
наріжник —
НАРІ́ЖНИК, а, ч. 1. На дахові – верхня частина крокви, де з'єднуються під кутом два бруси. Дахи на Уманщині вивершувалися з високим гребенеим, від якого по рогах донизу спускалися ступінчасті наріжники (з наук.-попул. літ.). 2. діал. Ріг (будинку).
Словник української мови у 20 томах
наріжник —
нарі́жник ріг (будинку)(ст): Перші радісні хвилини, що, може, в цій переміні вдасться здобути бодай якесь незначне самоврядування, зникали, як позникали українські прапори з будинків у місті, ба, поволі почали зникати й українські назви вулиць...
Лексикон львівський: поважно і на жарт
наріжник —
НАРІ́ЖНИК, а, ч. 1. На дахові — верхня частина крокви, де з’єднуються під кутом два бруси. 2. діал. Ріг (будинку). Мусила [Целя] спочити, і мимоволі очі її зупинилися на афішах, якими обліплений був наріжник камениці (Фр., II, 1950, 310).
Словник української мови в 11 томах
наріжник —
Наріжник, -ка м. 1) Уголъ крыши, угловое стропило. Залюбовск. 2) Оковка листовымъ желѣзомъ угла сундука (на крышкѣ и внизу). Вас. 150. 3) Часть ключа. прибора для ношенія сѣна. см. ключ. Шух. І. 171.
Словник української мови Грінченка