наріжник

нарі́жник

-а, ч.

1》 На дахові – верхня частина крокви, де з'єднуються під кутом два бруси.

2》 діал. Ріг (будинку).

Значення в інших словниках

1. наріжник — нарі́жник іменник чоловічого роду  Орфографічний словник української мови
2. наріжник — НАРІ́ЖНИК, а, ч. 1. На дахові – верхня частина крокви, де з'єднуються під кутом два бруси. Дахи на Уманщині вивершувалися з високим гребенеим, від якого по рогах донизу спускалися ступінчасті наріжники (з наук.-попул. літ.). 2. діал. Ріг (будинку).  Словник української мови у 20 томах
3. наріжник — нарі́жник ріг (будинку)(ст): Перші радісні хвилини, що, може, в цій переміні вдасться здобути бодай якесь незначне самоврядування, зникали, як позникали українські прапори з будинків у місті, ба, поволі почали зникати й українські назви вулиць...  Лексикон львівський: поважно і на жарт
4. наріжник — Нарі́жник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
5. наріжник — НАРІ́ЖНИК, а, ч. 1. На дахові — верхня частина крокви, де з’єднуються під кутом два бруси. 2. діал. Ріг (будинку). Мусила [Целя] спочити, і мимоволі очі її зупинилися на афішах, якими обліплений був наріжник камениці (Фр., II, 1950, 310).  Словник української мови в 11 томах
6. наріжник — Наріжник, -ка м. 1) Уголъ крыши, угловое стропило. Залюбовск. 2) Оковка листовымъ желѣзомъ угла сундука (на крышкѣ и внизу). Вас. 150. 3) Часть ключа. прибора для ношенія сѣна. см. ключ. Шух. І. 171.  Словник української мови Грінченка