очевидець —
очеви́дець іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
очевидець —
Наочний свідок, з. самовидець; п-к ОЧЕВИДНИЙ, (факт) цілком певний, явний, як на папері списаний; (- істину) безперечний, безсумнівний, незаперечний; пр. ОЧЕВИДНО і ОЧЕВИДЯЧКИ, очевидьки, д. живовидячки, г. евідентно, з. навіч, о. як на долоні; ПР. СЛ. ясно, зрозуміло; ВСТ. мабуть, певно.
Словник синонімів Караванського
очевидець —
[очеивидеиц'] -идз'ц'а, ор. -идзцеим, м. (на) -идзцеив'і/-идз'ц'у
Орфоепічний словник української мови
очевидець —
-дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди.
Великий тлумачний словник сучасної мови
очевидець —
Свідок, (вона) свідчиця, див. самовидець
Словник чужослів Павло Штепа
очевидець —
ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди. Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Г.
Словник української мови у 20 томах
очевидець —
СВІ́ДОК (людина, яка особисто бачила що-небудь), ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, САМОВИ́ДЕЦЬ заст., розм., ПО́СЛУХ заст.; ПОСВІ́ДНИК юр., ПОСВІ́ДЧУВАЧ юр., ПОНЯТИ́Й (свідок при обшуку). Свідки одноголосно посвідчили, що того вечора Яким Коваль був п'яний (О.
Словник синонімів української мови
очевидець —
ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди. Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Хотк.
Словник української мови в 11 томах