очевидець
ОЧЕВИ́ДЕЦЬ, дця, ч. Той, хто був безпосереднім свідком, спостерігачем якої-небудь події, пригоди.
Де-не-де по купках переговорювалася найновіша подія тижня: любас забив на смерть чоловіка своєї любаски. Один з очевидців оповідав подробиці (Хотк., II, 1966, 64);
Мені довелось бути очевидцем виявів глибокої, щирої любові чехів до народів Радянського Союзу (Рильський, III, 1956, 314);
Мединський зрозумів, що перед ним сидить очевидець трагічної події, і змусив Папандреу розповісти все, що той знав (Руд., Остання шабля, 1959, 203).
Словник української мови (СУМ-11)