поговорити —
поговори́ти дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
поговорити —
-ворю, -вориш, док. 1》 неперех. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. || перен. Повестися з ким-небудь якимсь чином. 2》 перех. і неперех. Говорити якийсь час.
Великий тлумачний словник сучасної мови
поговорити —
ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. без прям. дод. З'ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (М.
Словник української мови у 20 томах
поговорити —
РОЗМОВЛЯ́ТИ (усно обмінюватися думками, вести розмову), ГОВОРИ́ТИ, БАЛА́КАТИ, БЕСІ́ДУВАТИ, ГУ́ТО́РИТИ діал.; ПЕРЕГОВО́РЮВАТИСЯ (з ким, між ким); ГОМОНІ́ТИ (тихо, приглушено); ГАЛА́КАТИ (ГАЛА́ЙКАТИ) розм., ГАЛАЙКОТАТИ (ГАЛАЙКОТІТИ) підсил. розм.
Словник синонімів української мови
поговорити —
ПОГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, док. 1. неперех. З’ясувати що-небудь у розмові з кимсь; переговорити. Коли б можна це зробити і Ви взяли б на себе труд поговорити в цій справі з дирекцією Спілки, я був би дуже вдячний Вам (Коцюб.
Словник української мови в 11 томах
поговорити —
Поговори́ти, -рю́, -риш гл. Поговорить. Він у мене такий був, що не до розмови: як прийде, так і засне і не поговоре. Чуб. V. 28.
Словник української мови Грінченка