покаятися —
прийти з повинною чи повинитися? Слово повинна вживається в українській мові передусім як прикметник жіночого роду. Проте в художній літературі воно траплялося й з функцією іменника – було відповідником російського повинная: “Здавалося...
«Уроки державної мови» з газети «Хрещатик»
покаятися —
пока́ятися дієслово доконаного виду
Орфографічний словник української мови
покаятися —
[покайатиес'а] -айус'а, -айеіс':а, -айеіц':а, -айуц':а
Орфоепічний словник української мови
покаятися —
-аюся, -аєшся; наказ. сп. покайся; док. 1》 Визнати свою провину, виявляючи жаль із приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. || Вибачитися, перепросити кого-небудь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
покаятися —
ПОКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся; наказ. сп. пока́йся; док. 1. Визнати свою провину, виявляючи жаль з приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. Чому ж би Роман не міг покаятись (Б.
Словник української мови у 20 томах
покаятися —
ШКОДУВА́ТИ за чим, про (за) що, із спол. щ о (переживати через щось непоправне, втрачене, загублене), ЖАЛКУВА́ТИ, ЖА́ЛУВАТИ, ЖАЛІ́ТИ, УБОЛІВА́ТИ (ВБОЛІВА́ТИ), ДОСА́ДУВАТИ на що; КА́ЯТИСЯ в чому, РОЗКА́ЮВАТИСЯ в чому (у зробленому, вчиненому). — Док.
Словник синонімів української мови
покаятися —
ПОКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся; наказ. сп. пока́йся; док. 1. Визнати свою провину, виявляючи жаль з приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін. Чому ж би Роман не міг покаятись (Гр.
Словник української мови в 11 томах
покаятися —
Покаятися, -каюся, -єшся гл. Покаяться. Покаявся злодій у ягодах. Ном. № 2250.
Словник української мови Грінченка