покаятися
ПОКА́ЯТИСЯ, а́юся, а́єшся; наказ. сп. пока́йся; док.
1. Визнати свою провину, виявляючи жаль з приводу зробленого, того, що сталося, і т. ін.
Чому ж би Роман не міг покаятись (Б. Грінченко);
На справу Підіпригори Герус мав свій погляд: коли насправді він чесно покаявся – випустять (М. Стельмах);
// Вибачитися, перепросити кого-небудь.
[Одарка:] Чому ж вона сама не прийде та не покається? [Грицько:] А хочеш? Це не довго... (Панас Мирний);
Дуже добре, що я сьогодні ще когось побачу: тяжко скучив за нашими людьми... і ще мушу покаятися перед усіма, бо дуже завинив (М. Ю. Тарновський);
// Змінити свою поведінку, думку, погляд, визнаючи їх неслушними, відмовляючись від чогось, засуджуючи щось і т. ін.
– А Лошаков сей бідовий! – одно дивується Рубець. – Який замолоду був, і на старості літ не покаявся (Панас Мирний);
– Штраф уже маєш – не покаявся. На всі чотири сторони! (А. Головко);
– А може, Прохоре, вона покається, припинить зустрічі з Карпом... (А. Шиян).
2. Пошкодувати, пожалкувати за зробленим учинком.
Тихозоров почав стріляти. Вистріляв усі патрони. І тут же жорстоко покаявся в цьому .. Тепер хлопець лишився в тайзі без зброї (О. Донченко);
Минули дні, і він не покаявся, що так зробив (В. Петльований).
3. церк. Признатися в гріхах на сповіді, побувати на сповіді.
Ото покаялась я, пішла до церкви, найняла молебінь, поставила перед образом свічку та й заспокоїлась (І. Нечуй-Левицький);
І ось я відчуваю, що ні покаятися, ані вдарити поклона я вже не можу... (І. Микитенко);
Після зачитання вироку до засудженого підійшов піп з хрестом і спитав, чи хоче він покаятись (В. Гжицький).
Словник української мови (СУМ-20)