покаяння
ПОКАЯ́ННЯ, я, с.
1. Добровільне визнання своєї провини; каяття з якогось приводу.
– Ви в яких справах до воєнкома? – запитала дівчина, поглянувши на другі двері з написом “воєнком”. – Прийшов з покаянням (М. Стельмах).
2. церк. Визнання віруючим своїх гріхів перед священиком; сповідь.
Як той вітру плач в камінні Поривав мене! мов стогін Грішних душ без покаяння (Леся Українка);
– Помреш без покаяння? – спитав попик. – А я й не думаю вмирати (О. Ільченко).
3. У дореволюційній Росії – церковне покарання, яке полягало у примусовій і підконтрольній молитві.
Словник української мови (СУМ-20)