покликати

Покли́кати, -кли́чу, -чеш, -чуть, покли́ч, -ли́чмо, -ли́чте

Значення в інших словниках

1. покликати — покли́кати дієслово доконаного виду позвати поклика́ти дієслово недоконаного виду вигукувати  Орфографічний словник української мови
2. покликати — див. кликати  Словник синонімів Вусика
3. покликати — I поклик`ати-аю, -аєш, недок., перех. і неперех. 1》 Те саме, що вигукувати. 2》 кого, на кого і без додатка. Звертатися до кого-небудь, кликати когось. || Згадувати когось, відгукуватися про когось. II покл`икати-ичу, -ичеш, док., перех. і без додатка.  Великий тлумачний словник сучасної мови
4. покликати — ПОКЛИКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., кого і без прям. дод. 1. Те саме, що вигу́кувати. А вколо, як музики, – Гурти пташок дзвінких. І кожна ж то співає, І кожна поклика: “Ой небо, ой безкрає, Ой річка, ой ріка!” (М. Рильський). 2. кого, на кого і без дод.  Словник української мови у 20 томах
5. покликати — покли́кати: ◊ покли́кати до війська → військо  Лексикон львівський: поважно і на жарт
6. покликати — ВА́БИТИ (викликати в когось бажання бути десь, піти, поїхати кудись, робити щось тощо), ПРИВА́БЛЮВАТИ, ЗВА́БЛЮВАТИ, ЗАВА́БЛЮВАТИ рідше, НА́ДИТИ, ПРИНА́ДЖУВАТИ, ЗНА́ДЖУВАТИ, МАНИ́ТИ, ПРИМА́НЮВАТИ, ТЯГТИ́, ТЯГНУ́ТИ, ПРИТЯГА́ТИ, ПРИТЯ́ГУВАТИ, КЛИ́КАТИ...  Словник синонімів української мови
7. покликати — ПОКЛИ́КАТИ, и́чу, и́чеш, док., перех. і без додатка. 1. Словом, звуком, жестом попросити, примусити кого-небудь підійти, наблизитися, обізватися; звернутися до когось. — Марто! Марто!...  Словник української мови в 11 томах
8. покликати — Поклика́ти, -ка́ю, -єш гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». АД. І.  Словник української мови Грінченка