покликати
Поклика́ти, -ка́ю, -єш
гл. Восклицать, громкимъ голосомъ обращаться къ кому; взывать къ кому, отзываться къ кому. Ей слугу свого добре кликав-покликав: «Ей, слуго ти мій, повірений Хмельницького». АД. І. 4. На турків яничар, на бідних невольників покликає. АД. І. 209. Їх стам люде знати, добрим словом покликати. ЗОЮР. І. 24.
---------------
Покликати, -чу, -чеш
гл. Позвать. Ото він пішов покликав людей і посходились. Рудч. Ск. І. 92.
Словник української мови Грінченка