полум’я —
ПО́ЛУМ’Я, я, с. 1. Вогонь, що піднімається над предметом, який горить. Постояла, а потім сіла Коло огню і руки гріла На самім полум’ї (Шевч., І, 1951, 361); Сусідова хата горіла, високе полум’я зносилося під небо (Ю. Янов., II, 1958, 226); *Образно.
Словник української мови в 11 томах