провинник —
прови́нник іменник чоловічого роду, істота
Орфографічний словник української мови
провинник —
-а, ч. Те саме, що винуватець. || Пустун, шибеник.
Великий тлумачний словник сучасної мови
провинник —
ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (І. Франко); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (І. Нечуй-Левицький); // Пустун, шибеник.
Словник української мови у 20 томах
провинник —
ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю.
Словник синонімів української мови
провинник —
ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Фр., VIII, 1952, 100); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Н.-Лев.
Словник української мови в 11 томах
провинник —
Провинник, -ка м. Виновникъ, провинившійся. Провинників-парубків посадили в холодну. Рк. Левиц.
Словник української мови Грінченка