Правописний словник Голоскевича (1929 р.)

провинник

Прови́нник, -ка; -ники, -ків

Правописний словник Г. Голоскевича, 1929 р.

Значення в інших словниках

  1. провинник — прови́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
  2. провинник — -а, ч. Те саме, що винуватець. || Пустун, шибеник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. провинник — ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (І. Франко); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (І. Нечуй-Левицький); // Пустун, шибеник.  Словник української мови у 20 томах
  4. провинник — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю.  Словник синонімів української мови
  5. провинник — ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Фр., VIII, 1952, 100); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Н.-Лев.  Словник української мови в 11 томах
  6. провинник — Провинник, -ка м. Виновникъ, провинившійся. Провинників-парубків посадили в холодну. Рк. Левиц.  Словник української мови Грінченка