провинник

ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець.

Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (Фр., VIII, 1952, 100);

Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (Н.-Лев., VI, 1966, 359);

Він [товариський суд] може порушити клопотання перед керівництвом підприємства чи установи про переведення провинника на нижчеоплачувану роботу, пониження в посаді тощо (Вітч., 8, 1971, 164);

// Пустун, шибеник.

Пан Білінський знає для непослушних та лінивих у своїм пансіоні одну-однісіньку кару — наколоти провинника своєю власною, тиждень неголеною бородою (Фр., IV, 1950, 236).

Значення в інших словниках

1. провинник — прови́нник іменник чоловічого роду, істота  Орфографічний словник української мови
2. провинник — -а, ч. Те саме, що винуватець. || Пустун, шибеник.  Великий тлумачний словник сучасної мови
3. провинник — ПРОВИ́ННИК, а, ч. Те саме, що винува́тець. Трибунали судили тяжчих провинників дуже часто (І. Франко); Почали розшукувати провинників та допитуватись, хто з парубків ходив на засідки на старшину (І. Нечуй-Левицький); // Пустун, шибеник.  Словник української мови у 20 томах
4. провинник — ВИНУВА́ТЕЦЬ (той, хто вчинив що-небудь погане, провинився в чомусь), ВИ́ННИЙ, ВИНУВА́ТИЙ, ПРОВИ́ННИК. Учні самі ревниво стежили за тим, щоб ніхто не пропустив навчання. На винуватця нападалися всім класом (Ю.  Словник синонімів української мови
5. провинник — Прови́нник, -ка; -ники, -ків  Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
6. провинник — Провинник, -ка м. Виновникъ, провинившійся. Провинників-парубків посадили в холодну. Рк. Левиц.  Словник української мови Грінченка