речитатив —
речитати́в іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
речитатив —
(від італ. recitative, лат. recitare — декламувати) вид вокальної музики, наближений до звичайної мови при збереженні фіксованого музичного ладу і чіткої ритміки
Словник іншомовних соціокультурних термінів
речитатив —
[реичиетатиў] -иву, м. (на) -ив'і, мн. -ивие, -ив'іў
Орфоепічний словник української мови
речитатив —
-у, ч., муз. 1》 Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. || Промовляння співучим голосом, наспівним декламуванням. 2》 у знач. присл. речитативом. Наспівно, протяжно.
Великий тлумачний словник сучасної мови
речитатив —
(від лат. recitare — декламувати) — декламаційна за характером вокальна мелодична лінія, яка наближується до природного мовлення і не має завершеної композиційної форми. Інтонації...
Словник-довідник музичних термінів
речитатив —
РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. В опері [“Різдвяна ніч”] занадто багато речитативу (з наук. літ.
Словник української мови у 20 томах
речитатив —
речетати́в (італ. recitativo, від лат. recito – читаю вголос, оголошую) поєднання співу й декламації, наспівна декламація.
Словник іншомовних слів Мельничука
речитатив —
РЕЧИТАТИ́В, у, ч., муз. 1. Форма вокально-музичного твору, яка інтонаційно та ритмічно наближається до декламації; наспівне декламування. В опері [«Різдвяна ніч»] занадто багато речитативу (Укр. муз. спадщ.
Словник української мови в 11 томах