смітник —
[см'ітниек] -ка, м. (на) -ку, мн. -кие, -к'іў і [см'ітник] -ниека, м. (на) -ниеку, мн. -ниеки, -ниек'іў
Орфоепічний словник української мови
смітник —
смітника, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. || перен. Засмічене місце. || перен. Викидати на смітник кого, що — визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, некорисним, не вартим уваги.
Великий тлумачний словник сучасної мови
смітник —
СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. 1. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Т.
Словник української мови у 20 томах
смітник —
викида́ти / ви́кинути на смі́тни́к кого, що. Визнавати, вважати кого-, що-небудь непотрібним, не вартим уваги або непридатним; відмовлятися від когось, чогось.
Фразеологічний словник української мови
смітник —
СМІ́ТНИ́К (місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб), ЗВА́ЛИЩЕ, СМІТИ́СЬКО розм., ЗВАЛ рідше. Вороні де не літать, то на смітник сідать (прислів'я); В кутку одиноко стояла непевного кольору тумбочка, стояла, мов непотрібний мотлох...
Словник синонімів української мови
смітник —
СМІ́ТНИ́К, смі́тника́, ч. Місце, куди скидають, звозять сміття, непотріб; звалище. Вдень лазила [вдова] на смітниках, Черепки збирала, Примовляла, що синові Гостинця ховала (Шевч., І, 1963, 233); Хлопчик лишився круглим сиротою.
Словник української мови в 11 томах