стид —
стид іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
стид —
див. СОРОМ; встид, стидовище.
Словник синонімів Караванського
стид —
моск. сором хохл. (стид) сором сором, див. страм, устид
Словник чужослів Павло Штепа
стид —
СТИД, а́ і у, ч. 1. Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т. ін.; сором.
Словник української мови у 20 томах
стид —
стид → встид
Лексикон львівський: поважно і на жарт
стид —
Стидається, як та кобила, що віз перевернула. Зовсім не стидається. Огидливий, як дівчина. Дівчата звичайно стидаються чужих людей. Стид не дим, очей не виїсть. Стид минеться. Хто не має стиду, той не має й сумління.
Приповідки або українсько-народня філософія
стид —
-а і -у, ч. 1》 Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, негідних дій, вчинків і т. ін.; сором. || Почуття ніяковості, сором'язливості. 2》 Становище, поведінка і т. ін.
Великий тлумачний словник сучасної мови
стид —
стид і со́ром кому. Уживається для вираження загального осуду, докору за негідні вчинки, необізнаність і т. ін. — Вам стид і сором: ви пани, ви письменні, ви читаєте у книжках, як бідному треба помагати, а ви, замість того, не розпитавши...
Фразеологічний словник української мови
стид —
СТИД, а́ і у, ч. 1. Почуття сильного зніяковіння, збентеження, незручності від усвідомлення своєї поганої поведінки, недостойних дій, вчинків і т.ін.; сором. Хто знав стид, той має й совість (Укр.. присл..
Словник української мови в 11 томах
стид —
Стид, -да и -ду м. 1) Стыдъ. Поганому виду нема стиду. посл. стида завдавати. Срамить, стыдить. Дівчино моя, чи ж ти там бувала, що ти мені молодому стида завдавала? Чуб. V. 115. 2) Постыдный, заставляющій себя стыдиться человѣкъ. Сама стида полюбила.
Словник української мови Грінченка