умова —
[умова] -вие, д. і м. -в'і
Орфоепічний словник української мови
умова —
УМО́ВА, и, ж. 1. Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. – Годі глузувать з чортами. Слова – не полова: Чи забув, яка між нами З тобою умова? (П.
Словник української мови у 20 томах
умова —
-и, ж. 1》 Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. 2》 Вимога, пропозиція, що висуваються однією зі сторін, які домовляються про що-небудь, а також при укладанні угоди, договору. 3》 перев. мн.
Великий тлумачний словник сучасної мови
умова —
В методології фактор, який визначає (у. необхідна) чи робить можливим (у. достатня) виникнення певного стану речей (випадки, явища, стосунки, характеристики і т.п.), а також фактор, який збільшує його ймовірність (у. сприяюча).
Універсальний словник-енциклопедія
умова —
ДОМО́ВЛЕНІСТЬ, УМО́ВА, ЗМО́ВА рідше, УГО́ДА (ВГО́ДА), ЗЛА́ГОДА, УСТАНО́ВА розм., НАМО́ВА розм., ЗМО́ВКА розм. рідше, ВИМО́ВА діал. По всіх питаннях було досягнуто домовленості (А.
Словник синонімів української мови
умова —
УМО́ВА, и, ж. 1. Взаємна усна чи письмова домовленість про що-небудь; угода, договір. — Годі глузувать з чортами. Слова — не полова: Чи забув, яка між нами З тобою умова? (Г.-Арт., Байки..
Словник української мови в 11 томах