учинок —
учи́нок іменник чоловічого роду
Орфографічний словник української мови
учинок —
[ўчинок] = вчинок -нку, м. (на) -нку, мн. -нкие, -нк'іў
Орфоепічний словник української мови
учинок —
УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь. Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (М. Коцюбинський); Чомусь він мені подобався ..
Словник української мови у 20 томах
учинок —
(вчинок), -нку, ч. Окрема дія кого-небудь; те, що здійснене, учинене кимсь.
Великий тлумачний словник сучасної мови
учинок —
УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК) (те, що вчинене, здійснене ким-небудь), ДІ́Я, АКТ, КРОК перев. з означ., ДІЯ́ННЯ мн., А́КЦІЯ книжн.; ПО́ДВИГ (героїчний, самовідданий вчинок, здійснюваний у важких небезпечних умовах). Вершник..
Словник синонімів української мови
учинок —
УЧИ́НОК (ВЧИ́НОК), нку, ч. Окрема дія кого-небудь, те, що здійснене, учинене кимсь. Серце її чуло.., що Септар не має за собою вини, не заробив презирства за свої вчинки (Коцюб., І, 1955, 287); Чомусь він мені подобався..
Словник української мови в 11 томах
учинок —
Учинок, -нку м. Поступокъ, дѣло. Ном. № 4 4 99. За що мене, мужу, б'єш, за якії вчинки? н. п. до́брі вчинки. Добрий, хорошія дѣла. на гарячому вчинку (піймати). На мѣстѣ преступленія.
Словник української мови Грінченка